Сучасний правий рух є явищем надзвичайно широким і саме тому він потребує певного світоглядного ядра – спільноти людей, зорієнтованих на рівень середній – конкретніший, ніж загальна філософія україноцентризму та оборони інтересів Нації, але загальніший за практичні концепти повсякденної політики. Природним фундаментом для створення такого ядра є консервативний світогляд у його першоначальний і фундаментальній формі традиціоналістського консерватизму.

«Національний корпус» – ледь не єдина політична сила, яка змогла залучити до своєї діяльності низку відомих українських інтелектуалів-традиціоналістів та включити фундаментальні консервативні принципи до своєї програми. Цілком логічною для консерваторів є підтримка цієї партії.

З іншого боку багатоманітність та масштаб діяльності НК та Азовського руху потребують певної координації тих їхніх прихильників, які приєднались до них саме через консервативні ідеологічні погляди, з метою активнішої реалізації відповідних ініціатив в межах партійної діяльності.

На чому варто зупинити увагу?

Візьмемо такі базові речі як релігія, родина та політична традиція.

По-перше, підтримка традиційного християнства та релігії в цілому як соціального інституту. «Національний корпус» – єдина політична сила в Україні, яка не тільки не побоялась включити в програму партії розділ, присвячений релігійній політиці, але й пропонує створення системи конкордатів між церквами та релігійними організаціями і державою.

Отже, необхідність діалогу та взаємодії з віруючими є безсумнівною. Особливо сьогодні, коли наступ ведеться як на суто релігійні, так і загальнонаціональні традиційні цінності.

По-друге, оборона традиційної родини, яка є невід’ємною частиною програми НК, потребує як залучення прородинних активістів до співпраці, так і пожвавлення відповідної політичної активності серед активістів і симпатиків.

По-третє, український політичний традиціоналізм передбачає організацію політичного життя оперти на принцип сильної персональної влади. Найбільше до цього принципу наближена концепція гетьманської влади, відроджена ще в XX сторіччі. Через певні аспекти практичної політики гетьманський рух та ОУН переважно конфліктували. Але це явно не та сторінка історії українських правих, яка заслуговує на позитивну оцінку. Навпаки, сьогодні значна частина українських націоналістів є палкими прихильниками гетьманської, а іноді і загально-монархічної ідеї.

Націоналізм XXI сторіччя природно повинен абсорбувати в себе найкраще з двох політичних традицій української правиці. Тим більше апологія та позитивне переосмислення традиційних форм організації держави є загальним трендом сучасних правих інтелектуалів по всьому світу. Україна не повинна плентатись у хвості цього процесу.

Отже, необхідність руху консерваторів і традиціоналістів, зорієнтованих на взаємодію з НК та підсилення традиціоналістських елементів в його діяльності, давно назріла. Наше завдання сьогодні – реалізувати цю необхідність найоптимальнішим чином.

Проте з Божою допомогою нічого нездійсненного нема.

Нехай наше повстання проти сучасного світу стане водночас відродженням споконвічних принципів і народженням світу оновленого!

За сим кінець.

Господу нашому слава!